Начало війни було в 2014-му. Ми жили в подвалі чотири місяці. 15 іюня прилетіло до нас. Пряме попаданіє в хату. Хату розбило – ми все бросили і поїхали.

Всі хочемо миру

Чотири года жили  в цьому ж селі, тільки на другій вулиці. Хату трохи одремонтіровали та прийшли назад. Всюди гарно, а дома лучше. Тепер живемо дома з дєдом, колотимся. Розбите все.

Кришу накрили, стіни одгородили, а в середині потихеньку робимо. Живем в кухні, а кухня при хаті. Оце ми зробили, і там у нас з дідом кроваті, і кухня, і телевізор, а всі остальні кімнати так і стоять незроблені, тому шо у нас пенсія маленька.

Все це на нас повліяло. Хату розбило. Було два інфаркти, а як хату розбило – заробила третій інфаркт і сахарний діабет, зуби всі посипались. Дєд заболів, лежить негожий. Ну шо це старість? Нам ця старість прийшла погано. Та ще война, та тепер ковід цей.

І так сидим потихеньку. Діти на Світлодарськом живуть. Тікали, жили у Дніпропетровську [Дніпро] два года, а тоді приїхали назад. Дома ж все поостовалось, каждий їде додому, назад. Онуки і правнуки є, діти є. Всі додому вертаються.

Мєчтаєм за мир. Хочемо всі миру, уже надоїло це все.

…Страшно було. У подвалі сиділи, страшно в туалет було виходить. То угілля кончілося, єлі прожили.