Мені 37 років. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми - мешканці Запоріжжя. Я працюю в дитячому садку. 24 лютого почула звуки вибухів і побачила літаки, але все ж таки пішла на роботу. Того дня ми не приймали дітей. 

У жовтні поблизу нашого будинку вибухнув снаряд – вилетіли вікна й двері. Ми виїхали до батьків у Комишуваху. Згодом був ще один приліт, який остаточно зруйнував наш будинок. 

Мене шокує жорстокість росіян. Вони завдають ударів по будинках мирних жителів. Їм не шкода навіть дітей. 

Я їжджу на роботу до Запоріжжя. Коли не ходив громадський транспорт, люди підвозили безкоштовно. І тільки-но ми приїхали в селище, місцеві жителі допомагали, чим могли. 

Чоловік втратив роботу. Не вистачає коштів на продукти й ліки. У мами на фоні стресу загострилося хронічне захворювання. Їй робитимуть операцію. Найменший син боїться кожного стуку. 

Я мрію, щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб у найкоротший термін відбудували Україну. Головне, щоб ми вистояли!