Мені 48 років. До війни мешкала в місті Балаклія Харківської області. Маю трьох дітей. Старшому сину 21 рік, меншим – по дванадцять.  

Уранці 24 лютого пролунав сильний вибух. Ми зайшли в інтернет і дізналися, що почалася війна. Відразу переїхали до батьків у село, що за кілька кілометрів від Балаклії. А коли там почалися сильні обстріли, виїхали з волонтерами спочатку в Луцьк, а через деякий час – до Полтави. 

Один раз навідувалися додому. У нашому будинку побиті під’їзди, вікон немає. Повернутися поки що не можемо. 

Важко морально й матеріально. Роботи немає. Живемо на соціальні виплати. Діти бояться всього. 

Сім’я, у якої ми мешкали в Луцьку, зрозуміла наше горе й дуже добре поставилася до нас. Ми часто телефонуємо один одному. 

Війна закінчиться тільки перемогою України. Наша держава розквітне. Ми віримо в ЗСУ. Слава українським героям!