Вибухи й обстріли біля села не припиняються, особливо їх чути вночі. У мене на будинку сліди обстрілу, і хоча дах уже залатали, а стіни підремонтували, забути це неможливо. У мене в будинку багато ікон, є і раритети, яким більш ніж 100 років. Онучка Тетяна вірить, що вони вбережуть сім'ю від нових бід. Начебто і звикли, а однаково боїмося. І думаєш: встанеш вранці або не встанеш.
Нехай я буду жити бідно, але буду знати, що всі живі та здорові, і ніхто не загине.
Оптимізму ми не втрачаємо.
Від війни втомилися і старі, і малі. Дуже хочеться миру.