Мені 62 роки, виїхала з Бахмута з чоловіком, сином, донькою і онуками. Проживаємо в Кропивницькому всі разом. Орендуємо дім.

Перший день війни запам’ятався дуже страшним. Стріляли. Особливо онуки злякалися. Дуже було страшно, коли почали літаки літати і стріляти. Ми довго не сиділи – зібрались і виїхали звідти.

Були труднощі. Довго їхали. Ну нічого, все пережили. Нам все завжди давали, і зараз дають допомогу. Все отримуємо: і продукти, і гроші як ВПО.

Шокує, що на нас напали, що ми залишилися без нічого, без дому, і немає куди  повертатися. От, сьогодні тут живемо, а завтра прийдуть і скажуть: «Виїжджайте».

Приємно, що люди нас приютили, дали нам житло. Звісно, трішки платимо, ну нічого. Дякуємо Рінату Ахметову. Дуже гарна була гуманітарна допомога - це також дуже приємно.

Рідних розкидало всіх: брат там, дядько там, і не знаю, коли вже зустрінемося.

Хочеться, щоб у майбутньому ми жили в своїх рідних містах, у своїх домівках.