Наше життя перевернулось з ніг на голову. З Харкова ми виїхали на 3-й день війни, коли побачили під під'їздом БТР. Виїхали в Умань, бо там живуть родичі. Минулого року ми зрозуміли, що війна наздожене будь-де. 

28.04.2023 в будинок в Умані потрапила ракета. Дякуємо Богові, що лишились живі.

Це був найстрашніший день.

Бігти по склу з 8 поверху палаючого будинку  дуже страшно.

Після цього випадку діти почали дуже боялись тривог. Та й досі. 

В перший день війни ми були вдома. Я була в декреті на той час. Прокинулись від звуків вибухів. Ми жили на краю Харкова в 20 км від Чугуєва. Менша донька ще не розуміла що відбувається, їй на той час був 1 рік. А старша дуже злякалася.

Якщо в телефоні повідомляється про тривогу, старша затуляє вуха, а менша боїться звуків літаків.

З гуманітарною катастрофою під час війни, на щастя, не стикнулися.

Речей, які б нагадували про початок війни, немає. Уламки ракети лишились в Харкові.