Ганна Миколаївна дивом вціліла після влучання ракети в будинок. На деякий час вона з рідними виїжджала в Полтаву. Зараз повернулася в Барвінкове і живе у доньчиній квартирі, яка також постраждала від обстрілів.

Мені 73 роки, жила в Барвінковому Харківської області. 25 червня в мій будинок влучила ракета – хата в мене розбита. Жити мені нема де, і я поїхала до дітей, які евакуювались із Краматорська в Полтаву. Зараз повернулася додому, щоб оформити документи на розбите житло. Ось таке у мене зараз життя.

Дуже важко залишитися одній під відкритим небом. Чоловік помер чотири роки тому, а я залишилася в будинку одна.

Нам сказали евакуюватися, і ми швидко тікали, хто куди міг. Потяги всі були забиті. У моєї меншої доньки хворий хлопчик, то вони сіли в потяг і поїхали по світу. Зараз десь на Сіцилії знаходяться.

Зателефонувала внучка  і сказала: «Бабусю, тікаймо!». І ми поїхали. На блокпостах перевіряли, але все було добре.

Зараз я повернулася в Барвінкове. Живу в квартирі доньки. Її квартира також постраждала, але, дякую, хоч дах вцілів, а вікна ми затягнули плівкою. Опалення немає, води також. Дуже важко так блукати в моєму віці. І не знаєш, де знайти той прихисток.

Я п’ю заспокійливі ліки і для серця, але все рівно не можу заспокоїтися. Як хочеться миру, як хочеться! А коли закінчиться війна – не знаю. Так хочеться відновити розруху. Наші хлопчики, які повинні продовжувати рід, гинуть на війні. Не можу на це все дивитися і про це думати.