Ми жили в Ірпені з чоловіком і шестирічною дитиною. 

Дуже страшно було у моменти прильотів, підриву мостів - коли двері тряслися, коли винищувачі літали над нами не наші.

Зателефонував знайомий о восьмій ранку і сказав, що він зараз на перехресті біля стоянки, і там можна ще проїхати. Ми за десять хвилин зібралися і виїхали на своєму автомобілі.

Найважче було виїхати з дому. Залишити все, що наживали не один рік, і поїхати.

Ми 5 березня з Ірпеня виїхали. Будинок, слава Богу, цілий, тільки вікна пошкоджені. Дуже велика дяка ЗСУ, територіальній обороні і мешканцям, які виїхали і не заважали нашим хлопцям.

Ми вчасно виїхали. В той же день вимкнули світло. Згодом сусіди вже готували їжу на вулиці, волонтери підвозили воду.

Спочатку ми виїхали до Жашкова. Там у знайомих переночували, і дитина сказала: «Їдемо до бабусі!» І ми поїхали в Кривий Ріг.

Ми переможемо обов’язково, потім будемо відбудовувати свою країну. Вона буде тільки процвітати, а сусіди наші загнуться - і одні, і інші, які хотіли Київ за три дні взяти і вбили багато мирних людей.