Війна принесла руйнівні зміни в наше життя як і в життя інших українців, які вимушено покинули свої домівки. Ми переїхали в інше місто, де в нас зовсім нікого не було із знайомих, та дитині дуже важко було соціалізуватись. Він втратив свою домівку, своїх друзів, свою школу та своє мирне життя.

Наш батько залишився боронити країну в Донецькій області та знаходиться там досі. Ми з чоловіком учасники бойових дій.

Дитина вже вдруге переживає війну. Йому дуже важко без батька, він дуже сумує та боїться за нього. На даний час звісно в новому місті він знайшов друзів, займається спортом, проте дуже вірить в те, що наша країна переможе та ми повернемося додому.

Це його головна та найзаповітніша мрія!

Ми були вдома, спали та прокинулись від вибухів. Чоловіку відразу подзвонили з роботи та повідомили що почалась війна. Було дуже лячно. Він відразу наказав збирати речі та документи.   Ми з чоловіком пішли на роботу, а дитину залишили з нашими батьками.

Дитині пояснили, що країна-сусід напала на нашу країну і можливо нам потрібно буде виїхати на деякий час з міста задля його безпеки. Дитина спочатку звичайно не розуміла справжнього маштабу трагедії цієї ситуації, проте була дуже налякана вибухами та постійними сигналами тривоги в місті.

Страшних днів під час війни було дуже багато... Коли ми ще залишались в місті та ховались від авіабомб.

Коли чоловік вивіз нас в незнайоме місце, та повернувся додому і ми не розуміли, чи побачимось ми знову... Коли в країні був повний блекаут та не було зв'язку з рідними... Коли дізнавались, що на війні загинули люди яких ми добре знали або працювали разом...

Ми всі зіткнулись з психологічними проблемами. Всі втратили свої домівки, постійну роботу яка приносила дохід. Дитина свій лад життя, свій звичайний побут щасливого дитинства, коли тато і мамо поруч, друзі. Мої батьки пенсіонери, та втратили все що наживали протягом всього свого життя. Це все відобразилось на нашому здоров'ї.

Проте ми віримо в перемогу нашої країни та намагаємось всіляко підтримати наших воїнів донатами та іншою домогою (приймаємо участь у різних волонтерських акціях).

З гуманітарною катастрофою столкнулися, проте нам дуже перший час допомогали волонтерські гуманітарні організації ліками, продуктовими наборами та побутовою хімією. В тому числі ми отримували в місті Кропивницькій продуктові набори від фонду Рената Ахметова, за що Вам дуже вдячні. 

Є річ, яка нагадує про початок війни. Коли дитина виїжджала з дому, то взяла із собою найулюбленішу іграшку, яка наразі нагадує йому мирне життя його родини та дає надію повернутися додому.

Моя дитина була свідком травмуючих подій. Він неодноразово чув звуки вибухів в нашому місті, бачив руйнування в своєму місті. Це було у 2022 році та закарбувалось в пам'яті назавжди.