Жителі Оріхова тікали зі зруйнованих будинків без речей, з одними документами. Горіли будинки, будівлі шкіл

Я із Запорізької області, з міста Оріхів. У мене двоє дітей - син і донька.

Пам’ятаю, як 24 лютого були вибухи в аеропортах по всіх містах; і в нас, у Запоріжжі, і в Мелітополі. Я ще подумала: «Що це таке?» А мені сусіди сказали, що почалася війна. Я дзвонила своїм дітям, питала, що робити. Вони казали, що поки далеченько стріляють, виїжджати не варто. Потім моя донька з дітьми виїхала евакуаційним потягом на захід України.

Я протрималась два місяці під обстрілами. Ми тільки й чули: там хата згоріла, там школу пошкодили.

Було дуже шкода, що згорів елеватор. Там же було стільки в запасі зерна для посіву, стільки насіння! Воно тліло цілий тиждень - чорний дим ішов.

Бувало, що люди виїжджали, в чому стояли, з тих вулиць, де були зруйновані хати. Мешканці просто вискакували з підвалу з документами і виїжджали туди, куди їх везли. Нам виділяли маршрутки до Запоріжжя, а там уже всіх влаштовували, давали житло, одягом допомогли, харчами. 

Від вибухів двиготіла вся хата. Ми в погребі сиділи. Так було страшно! У мене вже почалися головні болі й безсоння від нервів. Син мене вмовив не терпіти і відвіз до родичів у Запоріжжя.

Мені дуже хочеться додому, хоч там і стріляють. Я вже три місяці не була вдома. Будинок занехаяний, навколо бур’яни ростуть. Я дзвоню, питаю в сусідки, як справи, як ніч пройшла. А росіяни продовжують стріляти по околицях Оріхова.