Під обстрілами у Маріуполі Михайло перебував разом із сином. Вихали вони зі знайомими лікарями після того як розбомбили їх операційну 

Мені 37 повних років зараз. Війна застала мене в Маріуполі, я був у своєї мами зі своїм сином у Кальміуському районі.  Ми там були до 3 березня, коли виключили зв'язок, електрику. Потім дружина нас перевезла в пригород, там тихіше було. Але коли ми приїхали, там почалось таке, що кожен день на вулиці по декілька будинків мінусовали. Було дуже важко, будинок ходором ходив. 

Ми 9 березня переїхали назад, і там вже сиділи до виїзду. Топили сніг, шукали дрова і готували на кострі. Потім, коли почали бомбити завод «Азовмаш», тяжко було, бо «Гради» працювали. 17 березня з’явилась можливість виїхати, і я з сином виїхав, а мати залишилась. 

Ліки більш-менш були, продукти були: консерви, каші. За водою ми їздили по криницях. Були ситуації, коли поміж танками, поміж обстрілами їхали, бо було важко з водою. Хліба не було. Довелось побігати по району. Кожну ніч ми спускались в підвал усім під’їздом. Іноді гепало так, що вилітали вікна, двері балконні майже вивертались.

Моїм сусідом був головний уролог шпиталю на Іллічівському ринку. Там медики до останнього допомагали нашим бійцям: робили операції, обробляли рани, зашивали. 

Коли бомба влучила в операційну, стало неможливо проводити операції. У лікарів було дві машини, і вони сказали, що будуть їхати. Ми виїхали з ними, нас було десятеро чоловік з дітьми. 

Поїхали ми через Токмак. Було безліч блокпостів: нас обшукували, задавали питання, телефони перевіряли. Ми добрались до Василівки, а там наші перехопили – поліцейські нас доставили до точки збору «Метро», а там ми роз’їхались. Я до Дніпра з малим поїхав, а інші - хто до Польщі, хто далі. 

В Дніпрі моя теща колишня живе. Я колишній дружині віддав малого, прийняв душ, купив собі речей деяких. Поїхав до Хмельницького, там прожив два тижні, а потім моя дружина виїхала з Маріуполя зі своєю донькою і мамою. Ми зустрілись в Кривому Розі, там прожили місяць, і вже в Києві мешкаємо. 

Вразили моменти, коли гатили по такій структурі, де не могло бути військових: по «АТБ», по дворах, по всіх прилеглих територіях. Міни прилетіли в сусідній двір, де стояли такі люди, як і ми. Неспроможність захисту вразила. 

Хотілось, щоб у цьому році війна закінчилась, але питання - на яких умовах. Її можна закінчити швидко, але є недопустимі речі. Я думаю, що завершиться в цьому або в наступному році, бо в нас люди закінчаться. Це моя думка індивідуальна, я не аналітик.