Олійник Маргарита, 11 клас, Волинський науковий ліцей Волинської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кратік Надія Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вони можуть розбомбити Щастя,

Вони можуть розстріляти Мрію,

Але вбити Волю їм не вдасться!

Кожен буде жати, що посіяв.

Jerry Heil, «Мрія»     

...Цей сон був напрочуд солодким: розкинувши руки, я йшла безмежним пшеничним полем. Долоні ніжно лоскотали вусики колосків, а тіло купалося в грайливих  променях сонця. Навколо цвіли яскраві маки та тендітні  волошки, хотілося зібрати величезний букет цієї польової краси і принести його додому. Зненацька один за одним пролунали невідомі мені жахливі звуки.

Я злякалася, на мить здалося навіть, що від несподіванки та страху втрачаю рівновагу. Остаточно мене розбудив тривожний мамин вигук: «Донечко, прокидайся! Війна!»

Вибухи за вікном, що лунали з розташованого неподалік аеродрому, ставали все дужчими, а за вікнами час від часу з'являлися криваво-червоні заграви.

Брязкіт вибитих вибуховою хвилею шиб у під'їзді, численні звуки автомобільних сирен та тривожні телефонні дзвінки родичів та друзів…

Коли Україну охопило знавісніле полум’я війни, я збагнула, що  це трагедія не однієї людини, а всього народу – згуртованої та непереможної родини. З кожним днем, місяцем і роком усе глибше усвідомлювала, як багато облич має ця смертоносна потвора, що прийшла на  святу українську землю, щоб руками російських убивць знищити нас як націю.

Війна – це незліченні полчища жорстоких та очманілих від імперської пропаганди рабів, що прийшли «визволяти» нас – вільних духом людей.

Війна – це черги добровольців до військкоматів, скупа сльоза жінок, що досі проводжають на фронт синів, братів та чоловіків, це бліндажі, обклеєні щемливими дитячими малюнками з написом «Повертайся живим»…

Війна – це фронтові дороги, пройдені нашими доблесними героями, натхненними Тарасовим «Борітеся – поборете!» та «Вогонь запеклих не пече».

Це боротьба за кожен метр рідної української землі та відстоювання права жити на своїй, Богом даній землі, це тепло обіймів та сльози радості на обличчях мешканців звільнених від окупації  міст та сіл.

Війна – це вкрадене дитинство, нездійснені мрії,  незліченні повітряні тривоги, а ще – сплетені тендітними ручками маскувальні сітки, шкільні благодійні ярмарки, навчання в укриттях та донати для українського війська, накопичені з дитячих кишенькових…

Війна – це безкомпромісне «Слава Україні», сказане у вічі ворогу з упритул наведеним автоматом, це прикриття власним тілом побратимів. Це стрій вчорашніх акторів,  бізнесменів,  співаків, учителів, мирну професію яких змінила рашистська навала.

Війна – це коли щодня «на щиті» повертаються наші захисники, а люди – звичайні перехожі – зустрічають їх, мов рідних, стаючи навколішки та низько схиляючи голови, а згодом усією громадою проводжають в останню земну дорогу.

Герої не вмирають – вони стають небесними вартовими нашого спокою та сумління. Тому не можемо схибити. Так само  міцно, як воїни стискають у руках зброю на полі бою, у тилу ми з однолітками гідно тримаємо освітній стрій, долучаємося до волонтерських ініціатив та кладемо маленьку цеглинку до  фундаменту нашої спільної Перемоги.

Є в українців те, проти чого безсила навіть новітня зброя та всі армії світу. Це незламна сила духу, «що тіло рве до бою», і жага перемоги.

Нездоланна міць моєї нації – у розумінні історичної правди, вірі в Бога, відсутності комплексу меншовартості, потужній енергетиці уславленої в літописах і легендах української землі, на якій витає дух звитяги наших предків, та в безмежній любові до неї.

Ми – люди-титани.

Тож нехай тремтять вороги, до яких звертався поет Василь Симоненко:

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його волячих жилах

Козацька кров клекоче і гуде!

…Відлунають бої. Доблесні захисники повернуться додому з Перемогою. Разом з ними ми загоїмо рани і відновимо Україну.

На місці згарищ та руїн заколосяться безмежні лани золотої пшениці, виростуть нові парки, будуть зведені нові оселі, у яких лунатиме веселий дитячий сміх. Ми збудуємо щасливе життя у відродженій неньці-Україні.

Світле й безхмарне, яким бачив його Великий Кобзар:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.