Раковська Віолета, 15 років, Харківська загальноосвітня школа I– III ступенів № 167, м.Харків

Есе "Один день"

Про конфлікт на Донбасі я дізналась із телевізійних новин. У цей момент мені стало страшно, я відчула тривогу, біль співчуття до тих людей, які знаходилися в зоні бойових дій. Багато жителів Луганської та Донецької областей не мали можливості переїхати звідти, інші тікали від війни. Я навіть уявити собі не можу, наскільки той момент став переломним у житті для мешканців тих районів. Напевно, їм було дуже лячно засинати під гуркіт гармат, не знаючи, прокинуться вони зранку чи ні…

Тепер діти засинали не під колискові, що співала матуся, а під вибухи бомб та снарядів.

Через бойові дії чимало будинків, в яких жили щасливі сім’ї, були зруйновані. Багато дітей втратили своїх батьків. Більшість бійців, що пішли на війну, так і не повернулися до своїх родин. Це страшна трагедія – загинули воїни Збройних сил України. Багато мирних жителів Донбасу й Луганщини були поранені й доставлені на лікування до Харкова. Гинули діти, літні люди, які не мали можливості виїхати. Навіть найзлішому ворогу я б не побажала пережити той жах, який відчували люди, перебуваючи під обстрілом у зоні бойових дій.

Як ніхто інший донеччани й луганчани, що живуть на непідконтрольній території, мріють про мирне, спокійне життя. Вони просять, благають, щоб перестали стріляти.

Мені здається, що в кожної людини, не тільки українця, а й усіх жителів планети на устах повинні бути слова відомого українського поета-класика Максима Тадейовича Рильського:

«За мир в усьому світі –

Це значить за життя,

За руки працьовиті,

За матір і дитя».

Я хочу, щоб був мир, щоб жителі Донецької і Луганської областей якнайшвидше повернулися в Україну.