Хочу трохи розповісти про життя наше в Донецьку, що відбувалося, як зараз живеться.

Часом хочеться заплющити очі й уявити, що це все не з нами відбувається, щоб усе повернулося на круги своя. Нехай це буде страшним сном. Але, на жаль, це реалії сьогоднішніх днів.

Війна, зруйновані будинки, страх і сльози, безробіття та злидні. Багато людей стали заручниками ситуації, намагаються вижити як можуть.

Хочеться, щоб повернулася Україна, багато людей хочуть цього. Незважаючи навіть на ставлення, яке ми відчули й зараз відчуваємо, коли їдемо до своїх рідних і близьких. Яке ставлення до нас на блокпостах… Ми стали як ізгої, люди другого сорту, навіть не знаючи наших життєвих позицій.

Ми намагалися виїхати, коли були сильні обстріли, шукали житло. Щойно дізнавалися, що ми з Донецька, до нас змінювалося ставлення. Нам відмовляли або оренда була занадто дорога, і ми не могли собі дозволити. Доводилося ховатися з дітьми у сховищах, підвалах і коридорах.

Нехай не кажуть, що в Донецьку залишилися жити одні сепаратисти та терористи. Ми адекватно оцінюємо ситуацію. Хочемо, щоб повернувся мир і спокій, щоб робота була і не доводилося дітям видавати по одному печиву на день.