Я постійно живу в Торецьку, зі мною двоє дітей. До війни було спокійно, а зараз, звісно, чуємо постріли, вони впливають на наше життя.

Коли почалися обстріли, було тяжко всім. Сиділи в підвалі в нашому дворі. Були биті шибки, перелякані діти, але слава Богу, пережили. Коли було захоплення міста, було чутно, як летять снаряди, бачили техніку й літаки.

Війна змінила наше життя, ми не можемо бачитись із родичами. Це дуже сумно. Там [за лінією розмежування] живе мама. Блокпости обмежують [пересування]. Коли їх проїжджали, завжди дуже хвилювалися, бо там стояли люди з автоматами.

Хочеться назавжди забути жахливі постріли й перелякані дитячі очі

Усі вибухи, жахливі постріли й перелякані дитячі очі хотілося б забути й не згадувати. Коли ти лежиш і не знаєш, залишишся живим чи ні.

Тривалий час ми отримували продуктові набори Фонду Ріната Ахметова. Вони мали велике значення, тому що в магазинах продуктів не було.

Мріємо, щоб наші діти жили мирно й не чули пострілів, не здригалися, коли стріляють салюти або гримить грім.