До війни ми із чоловіком працювали на Вуглегірській ТЕС, отримали квартиру. Приїхали сюди із Закарпатської області. Дитина живе в Єнакієвому, а ми з чоловіком у Світлодарську. До війни жили нормально, все було мирно та спокійно. Ми знали, що прокинемося, і все нормально. Наразі цього відчуття немає, тим більше, що ми живемо на фронтовій лінії. Нікуди не виїжджали, лише на похорон, коли померли батьки.

Ми з чоловіком стояли на балконі та розмовляли. Раптом почули, що полетів літак, бомби. Все вибухало. Після цього випадку почали бігати до підвалу, там же ночували. Не хочеться навіть згадувати.

Через війну все змінилося, бо щодня не знаєш, чого чекати.

Хочеться пожити ще трохи у спокої, щоб настав мир. Дітей не бачила вже сім років.