У мене є чоловік і дві дочки. До пенсії чоловік працював на залізниці, а я дояркою в колгоспі. До війни було значно легше, зараз дуже важко, ми виживаємо. Виручає город, ми потихеньку справляємося.

Все змінилося, коли почали сильно стріляти. Ми боялися спати, сиділи в підвалі. Досі чуємо, як стріляють, бо живемо майже під Горлівкою. У той час була лежача свекруха, ми не знали, куди її дівати. Дуже страшно.

Хочеться забути, коли через будинок летіли снаряди, а навколо все горіло

Були перебої з водою, але у нас і зараз вони бувають; перебивали газ, сиділи без світла. Доньці було важко добиратися на роботу, бо через обстріли часто скасовували електричку. З проїздом важко досі.

Хочеться забути моменти, коли сильно стріляли, коли через будинок летіли снаряди, а навколо все горіло. Було дуже страшно. Недалеко від нас розбивали будинки.

Хочеться, щоб настав мир. У мене в Донецьку народився правнук, а я його ще не бачила, хочеться поїхати до рідних.