Титаренко Віталіна, учениця 11 класу Відокремленого структурного підрозділу "Науковий ліцей міжнародних відносин ІІ-ІІІ ступенів" Університету митної справи та фінансів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Усачова Дар'я Євгенівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

З 24 лютого мою країну охопила війна. В один момент наче всіх українців огорнув глухий страх, через який зруйнувалися мрії, плани на майбутнє, цілі, бажання та прагнення до чогось у цьому житті. Люди втратили все. Від вибитих вікон до загибелі когось із родичів; від покинутих домашніх улюбленців до зруйнованих домівок.

Хтось залишився роботи, а хтось без дитинства або навіть життя… Ми всі щось, або когось, втратили. І цей досвід про біль та нерозуміння як жити далі. Зараз це відчувають мільйони українців. І це всіх нас об'єднує навколо однієї важливої місії – перемога та відбудова нашого краю.

Якщо раніше інші країни сприймали Україну просто як бідну державу, нічого про неї не знаючи, то зараз наша країна буквально є героєм. Люди, які розповідають про українську культуру, традиції, те, що відбувається на фронті, та про збройні конфлікти, формують нове уявлення про наш рідний край.

Завдяки тим, хто ділиться своїми історіями та подіями, пов'язаними з війною, висвітлюючи справжній героїзм українців, формується абсолютно нове уявлення про нас як націю. Я пишаюся тим, що я українка і тим, що я є частиною свого могутнього народу.

Кожен день захисники моєї країни показують неймовірну силу духу та стійкість на лінії фронту, стикаючись із ворогом. Тисячі людей-волонтерів всіляко допомагають армії та постраждалим від агресії російської федерації. Українці надзвичайно мужня та незламна нація, частинкою якої є кожен з нас. Після початку повномасштабного вторгнення росії на нашу Батьківщину національний дух українців значно підсилився. Ми стали більш згуртованими та демонструємо світові нашу незламність духу й силу української нації.

Це проявляється через героїчні подвиги наших військових: те, як вони, не дивлячись на страх за життя, сміливо йдуть у кривавий бій із ворогом, знаючи, що вдома на тебе чекають живим і неушкодженим.

Героїзм також проявляють ті, хто чекають на повернення свого чоловіка, батька, брата чи сина, або ж своєї дружини, матері, сестри чи доньки. У лавах ЗСУ жінок майже стільки ж, скільки і чоловіків, і вони на рівні з ними показують свою силу духу та сміливість перед небезпекою.

Тисячі душ і тіл було покладено за нашу свободу, і кожен день ми дякуємо Збройним силам України та іншим військовим формуванням за всі спокійні дні в період війни та ще обов’язково будемо їм завдячувати в день нашої перемоги.

Щоб наблизити всіх нас до бажаної мети, люди масово влаштовують грошові збори на українську армію. Деякі люди навіть прямо на вулицях міст влаштовують такі благодійні заходи як концерти, різні театральні вистави та виставки картин.

Хтось продає патріотичні стрічки, браслети та інші поробки, відправляючи зароблені кошти на Збройні сили. І я не виняток.

З початком війни я вирішила, що хочу допомагати нашій армії і почала заробляти гроші, малюючи портрети людей прямо на вулиці. Люди давали стільки коштів, скільки могли. На аркушах паперу з’являлись обличчя дітей, молодих, дорослих та навіть літніх людей, які ніби побачили свої власні відображення, дивлячись на готову роботу.

Найбільше мені подобались позитивні емоції людей, коли вони отримували свій портрет. Це мені приносить неабияке задоволення, коли я можу зробити чийсь день хоча б трошки щасливішим.

Більша частина зароблених грошей пішла на підтримку армії, а на решту ми з татом закупили теплі шкарпетки, бо навіть влітку вночі буває холодно, та захисні спреї проти комах, яких дуже багато в лісах та полях.

Усі ці речі мій батько привіз на фронт до своєї роти.

Кожний кошт є важливим, навіть маленький вклад у нашу армію наближає Україну до перемоги. Я пишаюся тим, як українці своєю незламністю духу рухають нашу країну вперед. Ми – надзвичайно сильна нація і перемога обов’язково буде за нами. Слава Україні!