У перший день війни о 5:30 ранку нам зателефонував сусід. Ми ще спали, він виїжджав. Вже було чути перші вибухи. Я почула новини і з'ясувала, що розпочалася війна. 

Були два великих прильоти. Один влучив у санстанцію - будівля повністю знищена і вибило всі шибки у ліцеї. Також від цієї хвилі вилетіли всі дерев'яні вікна у нашому будинку. 

На початку війни все розкупили. Ми теж побігли за продуктами. Хліб привозили тільки в перші дні. Була група нашого селища у вайбері: там писали, куди завезли хліб. Неможливо було купити те, що хочеш. Що було, те й купували. 

Вирішили виїжджати після того, як уже поряд були прильоти, тремтіли стіни, тремтів дім. Страшно було, коли літали ворожі літаки, і ми боялись, що авіабомба впаде прямо на наш дім.

Труднощі були з паливом, тому що не працювали заправки, і ні газу, ні бензину не було, щоб виїхати. Ми в перші дні не виїжджали: чекали, що все налагодиться. Думали, що це триватиме два-три тижні, але краще не стало. Думали перечекати ці пробки, бо затори були шалені. Виїзди залишилися тільки на Холодну гору і на Красноград. Ми злякалися, що зачинять виїзд на Холодну гору, і 1 березня поїхали, хоча пробки були просто неймовірні. Виїзд із міста займав 12 годин. Їхали три доби. 

Блокпостів по дорозі було дуже багато. Ми виїжджали із тих виїздів, де були наші. Наступ був з іншого боку. Ми хвилювалися, щоб не було авіанальоту. По дорозі був авіаналіт, коли ми забирали знайомих. На блокпосту наші військові почали гукати: "Повітря! Лягайте!". Всі упали в яр. Було страшно, коли бомбардувальник летів. 

Ми виїжджали з дитиною, їй було три роки. Дорогу вона перенесла складно, плакала. Ледве витримала. Їсти нічого було. 

Всі наші близькі і рідні виїхали. Ми поїхали спочатку у Хмельницьку область, а потім, коли окупанти відступили з Ромнів, поїхали до батьків. 

Намагалися прийняти реальність і не дуже себе накручувати. Спочатку сподівалися, що війна триватиме до літа, потім – до осені. Так думати було легше. Зараз я вже не чекаю, що війна скоро закінчиться. Намагаюсь жити далі, щоб моральний стан не був такий пригнічений. Так легше, ніж поставити життя на стоп. 

Зараз я виховую дитину, тому поки не працюю. Війна, швидше за все, закінчиться у 2024 році. Я сподіваюсь, що наш будинок вціліє, що все буде добре, ми повернемося додому і будемо жити, як раніше.