Горват Дар'я, 9 клас, Комунальний заклад "Харківська гімназія №40 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Логвіненко Наталія Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Усі ми тепер знаємо, що таке війна. Скільки разів слухали розповіді старих родичів про неї... Слухати слухали, але розуміли, що це було колись давно і вірили, що нас це не торкнеться. Пам’ятаю, як читала у сьомому класі повість «Климко» Григора Тютюнника і переймалася долею головного героя, бо події у творі відбувалися під час Другої світової. Так, і слухали, і читали, але чи знали ми про війну насправді?

Чи відомо було нам, як це ховатися у підвалах по декілька тижнів; дрижати від холоду, бо немає опалення; доїдати всією сім'єю останнє яблуко, якого вже і не хотілося. Для кожного українця війна стала найтяжчим випробуванням у житті.

Зараз я живу не в рідному Харкові. На новому місці зустріла друзів, але не полишає розуміння того, що я не маю тут знаходитися, що це тимчасово. Війна триває понад тисячу днів, і слово «тимчасово» набуло нового й страшного значення: а що, як ні? Я продовжую навчатися, малюю, співаю, пробую себе у чомусь новому. Увімкнула життя на повну, щоб зайвий раз не відчувати, як мені тут важко.

Навіть стіни в новому помешканні, хоча і білі, тиснуть, адже знаю, що були інші: такі рідні, світло-пурпурові, прикрашені моїми малюнками...

Та якою б жахливою не була ситуація, потрібно житі життя: планувати майбутнє, мріяти, творити. Війна закінчиться - і ми маємо розпочати нове життя не зламаними й незламними. Бо ми -  українці!