«Ми виживали під постійними обстрілами. Не було зв'язку, води, електрики та тепла. Люди виходили на вулицю, щоб підігріти їжу, але це було дуже небезпечно – російські винищувачі літали низько, а вибухи лунали поруч», - розповідає Настя Шендрик. Дівчина згадує, як уламками скла поранило її дядька. Родина залишилася в квартирі на п’ятому поверсі, де ховалися два тижні, перш ніж 15 березня їм вдалося виїхати. Дорога була важкою: навколо зруйновані будинки, спалені автомобілі, накриті тіла людей посеред вулиць. Настя зізнається, що на початку поїздки думала, що вони не виживуть, але їм вдалося врятуватися.