Ганна має інвалідність через хворі ноги, тому вони з чоловіком не виїжджали зі Слов’янська, доглядали сусідських і бездомних тварин. А коли обстріли у місті стихли, з радістю зустрічали сусідів, які повертались додому

Мені 52 роки. Я з міста Слов’янська. Тут мешкаємо з чоловіком. Син – медик, наразі працює у Кривому Розі, рятує людські життя. Наші сусіди виїхали, покинули тварин. Ми за ними доглядаємо. Було п’ять котів і п’ять собак. На жаль, двох собак і кішку ми поховали. Мабуть, вони не витримали розлуки зі своїми господарями. Ми їм готували, і до того ж годували вуличних собак. Садимо город. 

Я інвалід другої групи, неходяча. Все лягло на плечі чоловіка. Він зараз за мною доглядає. Раніше він мав можливість працювати, заробляти кошти на життя. А зараз ми отримаємо гуманітарну допомогу. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова. Плюс моя допомога з інвалідності. За рахунок цього ми й живемо. Доглядаємо трьох собак і чотирьох котів. Вони так у нас і залишились. 

Дякувати Богу, у нас є газ, за який ми вже винні багато коштів. Думаємо, що розрахуємось за нього після закінчення війни, коли чоловік почне працювати. Дякувати Богу, у нас є світло, вода, зв’язок, інтернет. Ліки є. Я працювала педагогом, і в мене дуже хороші колишні учні. Друзі у мене хороші. Мені допомагають ліками. Я зараз неходяча. Набрала сильно вагу. У мене великі проблеми з ногами, проблеми з серцем. П’ять років я не можу рухатися взагалі. Але мені чоловік створив такі умови, що я можу приготувати їжу. У мене є столик, на якому стоїть електроплита, електрочайник. Я можу помити посуд, попрасувати білизну. А все інше – на чоловікові. 

Люди, які були в окупації при німцях, кажуть, що рашисти прийшли і виявились гіршими за фашистів. Я ніколи цього нікому з них не пробачу. Я, може, надто різко говорю. Але ж смерті, зруйновані міста, села… 

Усе зруйноване. Що це? Яке це «визволення»? А зараз росіяни ще й брязкають своєю ядерною зброєю. Нехай вона в них там і вибухне! 

Моя мама, на жаль, померла три місяці тому. Ми молились. І ось буквально недавно моя подруга, якій ми доглядали будинок, сказала: «Слов’янськ ми вимолили». Це було дуже зворушливо. І я пам’ятаю, що ніколи так не молилась. За дитину свою так не молилась, як я тоді молилася щодня по декілька разів на день. Читала молитви, прохала всіх своїх померлих родичів, усіх янголів просила, щоб зберегли наше місто.  І, дякувати Богу, ми все це пережили. 

Коли почали повертатись наші сусіди, ми їх зустрічали. Я наварила борщу, наліпила вареників. Вони повертались у холодні хати, а у мене зупинялись і ночували, поки їхні будинки прогрівались. Це було дуже зворушливо. Я їх проводжала зі слізьми, а потім також зі сльозами радості зустрічала. Нехай ангели захищають наших хлопців. І щоб рашисти своїми копитами не топтала нашу землю ніколи!

Мрію про повністю звільнену країну. Щоб всі корупціонери сиділи за ґратами.  Молодь, яка зараз боронить нашу державу й на яку ми говорили, що це втрачене покоління - мої улюблені випускники, які порушували дисципліну – вони усі зараз на передовій. Ось вони нехай приходять до влади і будують дійсно демократичну державу. Я так хочу, щоб ми звільнились від усіх цих стереотипів! Від усього, що нам нав’язали ще з дитинства. Я думаю, що все буде добре. Мрію, щоб мій онук жив у гарній, щасливій країні.