Я знаходилась у своєму будинку у місті Волноваха Донецької області, нас почали бомбити саме в перший день війни, ми тиждень провели в підвалі, а коли стався перший прильот в наш будинок, ми почали тікати.  

Ми виїжджали вже по зруйнованому місту, скрізь були руїни, дуже багато тіл, це був справжній жах.

Для мене найважчі були перші дні війни, ми їхали в напрямку Дніпропетровської області.  З нами було дві собаки французькі бульдоги.  Ми спали в машині, бо люди ще не розуміли, що ми дійсно біжим від війни.

Ніхто не хотів нас прихистити з двома собаками навіть по селах.  

Тільки на четверту добу ми знайшли вже собі прихисток в гуртожитку в Тернопільській області.  Західні регіони , я вважаю, скоріше відрегували на ситуацію, ніж на сході. 

З гуманітарною катастрофою стикнулися, доки були вдома, в Волновасі вже не було світла, опалення, зв'язку.  Тікали з підвалу тільки в тому, в чому були.

Тільки вже в гуротожитку ми змогли зігрітися, поїсти та помитися.

Внаслідок військових дій, мій будинок повністю зруйнований.  Вся родина роз'їхалася по разних містах.

Зараз я віддалено працюю фахівцем з публічних закупівель.  

До війни працювала на цій же посаді у Донецькій регіональній лабораторіії Держпродспоживслужби.

Із предметів, які нагадують мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року, в мене є тільки фото мого зруйнованого будинку, в якому виросли мої діти та росла онука.