Про початок війни ми дізнались по телевізору. Ми не могли навіть уявити, що таке почнеться. У нас гарна староста, тому наше село ні чого не потребує, слава Богу, і відбудова йде, і пайки дають. 

Ми бачили як ракети летіли. На наш город залетіло, але не розірвалось, а ми все бачили. Я особисто бачила як все було, як росіяни півтора кілометри від нас були, але до нас не зайшли в Лимани.

На мене війна ніяк не вплинула, я спокійна була. Сиділа біля вікна, а воно залетіло в сарай і вікно розбило. І до цього часу воно розбите, але я нікуди не подавала нічого. Я ходила молилась за солдат. 

Діти хвилювались, бо у них діти по 10 років. Вивезли їх одразу. Один син не виїздив взагалі. Зараз усі в молитві, пастори взагалі звідси не виїздили. З Херсона пастор не виїздив, на місці був. Всі тікали хто міг, а він сюди рвався. 

Нам інші церкви допомагали, і ми не мали ні в чому потреби. Багато людей не виїздили - залишились тут, допомагали. Люди сильно постаріли - це мої спостереження. В підвалах сиділи. Коли довго не виходиш, а потім як вийдеш, і дивишся на людей, а вони всі постаріли - аж чорні.