Війна – це погано. Ні роботи немає, ні виїзду. До війни автобус ходив щогодини, а зараз раз на тиждень. Усе в 2014 році почалося і не відомо, коли закінчиться.

Коли були обстріли й летіли «Гради», це було на наших очах. Ми сиділи в підвалах, говорили між собою: «Терпіть, головне – не бійтеся. Якщо починають стріляти, біжіть у підвал. Головне – не хвилюйтеся». Один одного підтримували хорошим настроєм. Напевно, така підтримка була одним із важливих аспектів, щоб люди якось зібралися, не впадали у відчай, підтримували один одного хорошими словами. Щоб поганого не відчували, заспокоювали.

У дитини спочатку сильна істерика була. Я заспокоювала: «Усе пройде, усе пройде». І зараз усе нормально з нею. Возили в оздоровчий табір. Найголовніше, що дитина стабільна, спокійна. Коли стріляли, хата ходором ходила, а вона спокійно спала й нормально себе почувала. Це тому, що я її заспокоювала. Казала, що все буде нормально, щоб не переживала, що мама поруч. Вона це собі вселила, і тепер все нормально. Це, напевно, найважливіший аспект для батьків, коли з дитиною все добре.

Найбільше запам’яталося, як у сусідів було пряме влучання. Сусідці було лише 52 роки... Ми дуже добре дружили, спілкувалися. Вона була для мене другою мамою. Минуло чотири роки. У мене до цих пір у душі й перед очима це.

Сусіди виїжджали, а потім поверталися додому, навіть молода сім’я, у якій троє дітей. Вони виїхали, а зараз повернулися в селище.

У нас криниця, тому вода є, а продукти на дитину Рінат Ахметов давав. Якщо щось треба, у нас є магазин або запаси в підвалі.

Я кажу: без паніки. Головне – вірити в себе, ні на чому не зациклюватися. Коли стріляють, є такі люди: «Ой, стріляють у нас, ой так страшно!» А потрібно не зациклюватися на цьому, просто продовжувати жити. Себе заспокоювати, що все буде нормально, усе буде добре, це колись закінчиться – і якось легше стає. І іншим так бажаю.