Мені 30 років. Я з міста Маріуполя. 

Вранці 24 лютого збиралася на роботу. Почула за вікном вибух і сирену. Зайшла в інтернет і дізналася, що почалася війна.

Було страшно, коли поряд вибухали снаряди. У будинку вилетіли вікна. Був такий холод, що я вдягала дві куртки й дві шапки. Через відсутність комунікацій готувала на вогнищі. 

Коли в центральній частині міста пройшли бої, можна було виїхати. Речі були зібрані. Я виїжджала на своєму авто. Приєдналася до колони й поїхала.

По дорозі зупинилася в місті Токмаку. Воно було окуповане. Мене прийняла місцева жінка. Я змогла помитися, поїсти й поспати. У Токмаку дуже доброзичливі люди. Вони зупиняли колони й пропонували чай, каву, їжу, дозволяли переночувати в своїх домівках. 

Під час війни я зрозуміла, що не цінувала те, що мала. Я все переосмислила, тепер намагаюся дорожити кожним днем свого життя і всім, що в мене є. 

Я вірю в перемогу України та її повну деокупацію.