Гудим Марта
Червоноградський гірничо – економічний фаховий коледж,
Викладач, що надихнув на написання есе: Беркита Олена Миколаївна

Війна. Моя історія

Війна – слово, що тільки на слух викликає різні емоції та асоціації. Особисто для мене воєнні часи не лише абстрактна ідея, але й реальність, що врізалася в моє життя, мов глибока рана.

Усвідомлення, що війна стала частиною мого існування, наступило несподівано. Зранку , почувши новини про перші воєнні дії, я зрозуміла , що життя тепер ніколи не буде колишнім. Я була в страху і паніці так як і всі українці , не розуміючи як діяти , тому зразу почала задаватись питаннями , як далі продовжувати своє життя , коли почалось це повномасштабне вторгнення.

Перший день повномасштабного вторгнення на території України був для мене не лише хаотичним потоком новин і переживаннями всіх оточуючих, але і днем, коли моя свідомість взяла на себе велику відповідальність. Що я можу зробити? Як допомогти своїй країні? Втративши безпеку, я розуміла, що тепер на наших плечах лежить не лише власна доля, але і майбутнє країни. Спочатку були хвилювання – нерозуміння того, що відбувається, і чому це сталося саме зараз. Страшно було жити , розуміючи , що війна десь поряд і не знаючи , шо на нас чекає завтра . Те, що довго здавалося далеким від мого світу, раптом стало реальністю.

Моя родина, як і багато інших, стала об'єднавчим ланцюгом в боротьбі з війною. Всі ми відчували спільну відповідальність та необхідність в допомозі тим, хто опинився в скрутному становищі. Ми стали волонтерами, збирали допомогу, допомагаючи всім чим можемо воїнам на передовій

З особистого боку, війна зблизила мене з моїм хрещеним , який вирушив на фронт і став частиною цієї боротьби. Кожен день був для нас випробуванням сили і витривалості. Кожна новина з фронту ставала складними питаннями в моїй свідомості, а кожен дзвінок робив серце більш чутливим до переривань звичайного ритму. Відчуваючи безсилля і одночасно бажання допомогти, я згадувала слова підтримки, які ми разом писали на листах та відправляли на фронт.

З кожним днем війна наростала і наростала , тому ми вчилися приймати рішення в умовах нестабільності, долаючи щоденні труднощі.

Всі українці відчували і досі відчувають переплетеність таких почуттів як страху та гордості . Страх – за тих, хто відправився на фронт, за майбутнє нашої країни. Гордість – за сім'ю та спільноту, яка об'єдналася в боротьбі за мир та безпеку.

Я і моя сім’я переосмислили наші цінності. Радість звичайних моментів, зібрати всю родину разом чи десь разом прогулялись – стали особливо цінними. Втрати друзів та близьких нагадали нам, наскільки важливо цінувати кожен момент щасливого спілкування.

Війна змінила наше сприйняття часу. Дні стали більш цінними, і кожен ранок – дарунком. Звісно, війна змінила наше життя, але вона також поглибила наше розуміння важливості любові, єдності та надії.

З цих жахливих подій, я зрозуміла, що війна - це не лише конфлікт на території, це виклик, який випробовує міцність наших душ і об'єднує нас у пошуках миру. Війна стала викликом, який розкрив мою силу .Вона змінила життя всіх , але вона також відкрила в нас здатність до співчуття, милосердя та надії. Це залишило й надалі залишає нам дуже важкий слід, але й водночас навчає нас цінувати кожен момент.

Війна не завершилася, вона триває надалі, але разом із своєю родиною та країною ми намагаємося носити свої історії та надії як знамено миру, яке колись знову розгорне свої крила над нашими головами.