Зрозуміли, що все змінилося, коли поставили блокпости у 2014 році. А потім почалися обстріли. Із підвалів вночі не вилазили. Тільки вечір – так і починали... Думали, що трохи постріляють, та й по всьому. А вже скільки війна тягнеться, мамо рідна!
Багато хто виїхав, кожен третій будинок порожній стоїть, можна сказати.
Дочка поруч побудувалася, вона вчителька в школі. Ми нікуди не виїжджали. Діти виїхали її. Одна в Луганськ з дітьми, а старша аж до Іспанії. Ось такі справи.
[Зараз] ринків немає, повністю довелося змінити напрям існування.
Раніше тепличками займалися, що виростили – у Луганськ чи куди завгодно можна було відвезти продати. І вже було за що жити. А зараз виростиш, удобриш, а з реалізацією справи немає, нікуди не поїдеш. У нас села навколо, Щастя – єдине містечко, а так ринків немає і людей теж немає.