Шевченко Матвій, Харківська гімназія №43, м. Харків

Есе "Один день"

Тихо... Не чути звуків канонад. Не чути птахів. Тільки далеко за річкою видно випалену землю. Ні дерев, ні птахів. Усе стихло... Скільки потрібно років, щоб все зазеленіло й ожило! Скільки треба днів, щоб дерево забуло той біль, який встигло взяти на свої крони? Скільки має пройти миттєвостей, щоб люди не могли вже згадати, що означає слово «війна»?

Війна... Ні! Це не слово! Це звук! Звук пожежі! Звук танків! Звук бою! Звук голосів! Звук всього, чого більше не буде. А можна, чи можна зупинити ці ноти?! Чи можна закінчити назавжди цей нескінченний біль та муку? Чи можна, щоб наша планета, повертаючись кожного дня на 360°, забувала цей нестерпний біль, ці рвані рани?

Кожен з нас завжди повинен пам'ятати про страх війни. Я вважаю, що забути це неможливо. У кожного на планеті - своя історія. І всі вони не повторюються. Але прагнення до життя у всіх однакове!

Сьогодні задумаймося про те, скільки ми б могли встигнути зробити, якби не було війни! Скільки людей, ідей, подій втрачає людство, воюючи один з одним.

Я сподіваюся, що кожен, хто читає моє есе, думає так само як і я! І я зміг донести хоча б рядок до Ваших сердець! До сердець тих, хто живе на планеті Земля! Хто дихає зі мною одним і тим ж повітрям, хто мріє про те ж саме, що і я!

А я мрію про теплі озера й голубі моря по той бік світу! Про тихий вітерець, що колише молоде листя; про птахів, що так дзвінко щебечуть та співають вранці! Я не можу не бачити яскравих зірок, що блискуче грають на небі! Я відчуваю життя повною мірою! Бо я – людина! Я прагну жити, а не воювати! Я мрію про успіх у своєму житті!

Усі війни мають день початку і день кінця. У той день, коли починається війна, життя перекреслюється на «до» і «після». Відлуння війни чує кожна жива істота. А той, хто воює, вже не живе, він уже - сама війна. Тільки в його очах можна розгледіти душу і добрі наміри, бажання жити без війни. 

 Я хочу, щоб ніколи не настав той день, коли розпочалася війна.