Крячко Альбіна, Андріївський ліцей № 2, смт. Андріївка

Есе «Один день»

Один день… Це багато чи мало? Один день - це невеличка складова довгого людського життя. Інколи один день може бути миттю, блискавичним спалахом, а подекуди лише один день, тільки один день може тривати вічність, може змінити настрій, світогляд, ціле життя, розуміння та  осмислення реальності. Мабуть, такі дні мають свої імена: День кохання, День розчарування або прощання, День усвідомлення… Усвідомлення того, що почалася війна.

Я пригадую той день. Ми з родиною їхали на відпочинок до моря. В передчутті розваг, теплого сонечка, ласкавих обіймів морських хвиль я насолоджувалася подорожжю і, серед прекрасних краєвидів Донеччини, побачила колону військової техніки, що прямувала туди, де життя моїх співвітчизників втратило спокій та мир, звідки чутно пронизливий стогін від болі.

Саме в той день я усвідомила, що розпочалася війна. Серце та душу охопили смуток та хвилювання, адже вони зіткнулися з новою реальністю, до якої були не готові.

В цій реальності я побачила, що споконвічний поєдинок між добром та злом, правдою та брехнею, чесністю та підлістю продовжується. В країні, де відбуваються воєнні дії, дні стають однаковими, сповненими горя, відчаю і боротьби за перемогу справедливості.

В той один день я зрозуміла, що на нинішньому етапі свого життя моїм бажанням є жити в державі, де панує мир. Необхідність досягнення миру є беззаперечною умовою майбутнього моєї родини, моїх друзів і нашої нації в цілому. На мою думку, тільки в мирній країні є світло, барви, тепло, пісні, рожеві світанки.

Я хочу зробити все, що в моїх силах, аби мир повернувся в Україну і щастя та любов зазирнули  у віконця домівок тих людей, які на них так чекають.

Моєю метою життя є бути Людиною, втілюючи справжню людяність у свої думки, слова і вчинки. Цього зараз не вистачає багатьом. Якщо ж, нарешті, моя мета стане сенсом життя інших, то повернеться мир в серце кожного з нас і в нашу країну.

Я вірю в те, що знову потраплю в той один день, але побачу вже не колону військової техніки, а блакитне море, виблискуюче срібним сяйвом від сонячних променів.

Своє есе я хотіла б закінчити висловлюванням відомого письменника Бернарда Шоу: «Ми навчилися літати в небі, як птахи. Ми навчилися плавати під водою, як риби. Тепер залишилося навчитися жити на землі, як люди».