Зараз розповім, як було першого дня війни. Пішла я свою корівку доїти. І почали стріляти. Я її не додоїла, подоїла сусідка. Я затремтіла, заплакала. Летіли такі кулі, що я мало не впала від страху, не знала, куди подітися. Зблідла, обомліла, сильно злякалася.

Війна на нас дуже вплинула. Ми з онукою та сином думаємо постійно, їхати чи не їхати. А якщо їхати, то куди, кому ми там потрібні?

До війни жили ми, звісно, ​​краще. Тоді онука отримувала допомогу на дитину, а зараз вона нічого не отримує, вона мати-одиначка. Живемо на одну мою пенсію. Що посадили на городі, те й їмо взимку.