Дрозд Олексій, 16 років, КЗ «Жмеринський ліцей №1», 10 клас

Вчитель, який надихнув: Заболотна І.А.

Конкурс єсе: "Війна в долі моєї родини"

Сигнали повітряних тривог, холодні темні підвали, хаос та страх – це не просто слова, які я почув у новинах про військовий конфлікт десь за межами України, і тим більше не вигадка. Це моя реальність. Війна з’явилася в долі й моєї родини.

За день до війни ми спілкувалися з батьками про військові навчання, які проводила російська армія. Я був твердо переконаний, що ці дії спрямовані не на те, щоб вдосконалити вміння захищати свою країну від нападу сусідньої, а для того, щоб зрештою вчинити вторгнення. Це було лише питанням часу. У суспільстві вже витали дати можливого вторгнення, з цього всі жартували і були впевнені, що нічого подібного не буде. Втім, задовго до 24 лютого багато людей покинули країну, в тому числі депутати.

Усвідомлення того, що війна розпочалася, прийшло з пострілами та вибухами о четвертій ранку. Тоді вперше пролунав сигнал тривоги й місцеві жителі розпочали активно складали речі та виїжджати зі своїх домівок. Той день був чимось невідомим для нас. Нападники вбивали батьків перед дітьми в інших областях України, тому ми не знали, чого від них чекати.

Деякий час я перебував у підвалі, тому що чекав на протистояння української армії російській. Наші військові розуміли, що цей бій був нерівним. На стороні ворога було більше сили.

Загарбники, які зайшли в моє місто, зовсім не мали вигляду «військового підрозділу», який здійснює «спеціальну військову операцію» на території, яка потребує визволення. Скоріше навпаки. Мене здивувало, як нахабно вони привласнювали все те, що, мабуть, не можуть придбати у рідній державі. З людських домівок забиралося все: пральні машини, мікрохвильові печі, смартфони, ноутбуки. Окупанти не гребували й українськими продуктами, бо їхні сухпайки закінчувалися або вже давно втратили термін придатності. Зерно вивозилося у великій кількості також. Відкривалися «нові» школи, щоб діти навчалися "правильно". Росіяни пропонували нашим учителям працювати на них, але більшість педагогів виїхало з тимчасово окупованих територій, тому заміну завозили з росії. Багато дітей продовжили навчання у цих школах. Я розумів, що Україна рано чи пізно поверне свої території, тому зереєструвався в українській школі, і продовжував навчатися дистанційно.

Знаєте, у них навіть зброя приручена є. Називають вони її «немає аналогів». Наші військові називають її «бумеранг»: це дерев’яна палиця для метання, яка летить вперед, а потім повертається до місця, звідки здійснювався запуск.

Ця війна спричинила багато втрат з обох сторін. Людське життя – найвища цінність, ніхто не має права відбирати його на догоду своїм інтересам!

Сьогодні Мир для мене – це мати змогу насолоджуватися життям у своїй рідній країні, улюбленій державі. Це спокій. Це право на тихе перебування у власній оселі без очікування чергового прильоту, який вправно сусіди називають влучанням по біологічній лабораторії чи військовій базі. Я впевнений у перемозі ЗСУ, адже в них є мотивація: звільнити рідні населені пункти і якомога швидше припинити війну.

Херсон – це Україна!