Я після інсульту, лежача. І дочка моя - інвалід третьої групи. Живемо з нею удвох.

Коли війна почалася, було дуже страшно. Ми так погано все переживали, особливо коли тут літало все, кидали сюди снаряди.

Люди їхали, кидали тут все і просто їхали. А мені 70 років. Куди мені вже їхати…

Зараз не можу сказати, що у нас безпечно. Часто чуємо, як стріляють то тут, то там. Так лякаєшся кожен раз від кожного пострілу! То Весела гора, то Трьохізбенка шумить, вони ж поруч з нами.

Боїмося, щоб не підірвали бомбу. Я ж не можу встати, і дочка не встигне мене заховати. Ой, живемо ось так…