У 2014 році війна перегорнула всі плани мешканки Луганська Олени Ромашкіной та кардинально змінила її життя. Олена каже, що коли її оточення ще не вірило, що розпочнеться війна, вона аж восени 2013-го, спостерігаючи, відчула її холодне дихання. Та напередодні лиха Олена все одно будувала плани, бо народила дитину. Але влітку 2014-го жінці довелося евакуюватися із окупованого міста. З півторарічним малюком. Спочатку поїхали до Білої Церкви, де були друзі, а згодом – до Києва.

До Луганська Олена ще декілька разів поверталася навідати батька, а потім – його могилу… Згадувала, як гуляючи зі своїм немовлям у колясочці, розвішувала жовто-блакитні стрічки по деревах, не замислюючись, що це небезпечно. Згодом вона стала отримували погрози за патріотичні дописи у соціальних мережах. Тоді остаточно відчула, що рідне місто стало їй чужим.

Робота у банку та турбота про дитину допомогли жінці швидше адаптуватися на новому місці, а згодом й змінити професію. Отримавши другу вищу освіту у релігієзнавстві та закінчивши курси гідів, Олена знайшла своє покликання в музейній справі.

Готувалася до праці у столиці, але повномасштабна війна у 2022 році знов змусила її евакуюватися на деякий час. Олена розповідає, що повномасштабне вторгнення ворога в нашу країну стало для неї складним випробуванням. Потяг, яким мати Олени евакуювалася на захід України, потрапив під обстріл… Місяць Олена з дитиною жили за кордоном. Але жінка не схотіла залишатися там надовго. Повернулась до Києва. 

Олена працює старшим науковим співробітником у відділі Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.  Її розповідь не тільки про війну, а й про те, як музеї стали платформою для об'єднання людей навколо спільних культурних цінностей.