Мій батько колишній шахтар, а зараз – інвалід III групи. Коли був молодим, вважав, що завжди зможе заробити на шматок хліба. І точно не припускав, що в другій половині життя стане безпорадним. Не міг передбачити, що на Донбасі спалахне війна, яка позбавить його не тільки мізерних заощаджень, а й пенсії. Однак усе сталося саме так, як сталося…

 Тато з липня не одержує пенсії. А я десять років пропрацювала в держструктурі, потім на шахті, тобто жодних додаткових джерел доходу ми не маємо. Шахти стоять, усе стоїть. Роботу знайти неможливо.

 А батько ж довічно потребує спеціальних офтальмологічних крапель: у нього з 2004 року стовідсоткова сліпота на одному оці через катаракту та глаукому. Око не видаляли, протез не ставили, але є ризик усихання. Щоб цього не сталося, необхідні спеціальні краплі. Для збереження іншого ока треба використовувати ліки для стабілізації внутрішньоочного тиску, і не тільки.

Медикаменти дорогі, грошей – ні копійки, ситуація безвихідна. Якби не АТО, ми, звичайно, впоралися б самі, але довелося попросити допомоги. У Фонді Ріната Ахметова нам допомогли.

У нас, в Єнакієвому, умовно продовжується мирне життя – працюють школи й навіть дитячі гуртки. Але всього за декілька десятків кілометрів Вуглегірськ, Горлівка, Дебальцеве і Донецьк, де останнім часом (2014 рік. – Прим. ред.) йдуть особливо запеклі бої та обстріли. Тому на околицях Єнакієвого ми постійно чуємо відлуння вибухів.

 Моторошно – напевно, найбільш точна характеристика того, що відбувається. Ще з літа жителі звикли ховатися в підвалах, стоїчно переносити гуркіт канонади. Зараз вони, як досвідчені військові, розрізняють, з якого виду зброї ведеться обстріл, чи зачепить він будинки. Сумніваються, що ще комусь потрібні.тные военные, различают, из какого вида оружия ведется обстрел, заденет ли он дома. Сомневаются, что еще кому-то нужны.