Максименко Валерія, 10 клас, Херсонська загальноосвітня школа №26

Вчитель, що надихнув на написання есе - Степанова Тетяна Григорівна  

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ще з 2021 року в новинах казали, що росія готує напад на Україну. Багато хто не вірив, ми також не дуже. Але дивились новини кожного дня.

Казали різне, то росія нападе, то ні…ну ми і вірили у краще.

14.02.2022. Тато поїхав у відрядження в Залізний Порт. Все було добре, новини про війну трохи забулися . Йшли дні, ми з татом зідзвонювалися кожного дня. Все було гаразд.

23.02.2022.  Вчителька написала, що з 24го лютого ми виходимо на очне навчання , але трохи пізніше написала, що дистанційне продовжується. Я думала що це через короновірус.

Ввечері ми як завжди подзвонили татові, поговорили, та сіли вечеряти. Коли повечеряли, пішли з мамою відводити сестру до бабусі. По дорозі зайшли до сусідки, побачили її сумну, вона збирала якісь речі та документи . Я думала що вони збираються кудись поїхати, коли ми запитали, вона сказала що завтра може початися війна, і це як тривожна валізка, в неї троє маленьких дітей, тому їй так буде спокійніше.

Коли ми прийшли з мамою додому, довго не могли заснути, дивилися фільм, я переписувалася з подругою, ми говорили за те, що сказала моя сусідка. Заснули дуже пізно.

24.02.2022.  Ще не було шостої. Я прокидаюся від розмови мами з татом, чую, що тато говорить про вибухи біля них, про те, що почалася війна. Я не хотіла в це вірити, мама мене заспокоювала, казала, що це, мабуть, навчання. Коли ми вийшли на кухню, почули страшний звук, наче дуже низько летить літак.

Як виявилося, це була ракета, яка летіла на Чорнобаївську військову частину. Як тільки притихло, ми виглянули на вулицю з дверей, та побачили величезний стовб диму.

Ми побігли збирати документи, та дзвонити бабусі, щоб вона теж збирала усе потрібне . Я дуже переживала за тата, бо він не брав слухавку, а в новинах писали, що бомблять Антонівський міст, через який він повинен був проїхати. Згодом батько передзвонив, сказав, що вони встигли проїхати через міст, та все позаду, він вже був у безпеці. Коли тато приїхав, ми всі трохи заспокоїлися.

Пізніше мама з бабусею пішли зняти кошти з картки та купити хліб, але як прийшли в магазин, полиці вже були порожні.

Не було нічого, люди в паніці все скупляли . Тому, коли вони прийшли додому, мама почала шукати рецепти хлібу, коли знайшла, поставила пектися.

Коли хліб зпікся, ми сіли їсти. Поїли, покупалися раніше, бо боялися, що до вечора може зникнути вода та світло, тепло одягнулися , і просто сиділи, читали новини. Ввечері лягли спати. Мама з татом спали по черзі. Вночі було страшніше ніж вдень. Обстрілювали більше, було видно спалахи у вікно. Це обстілювали Чорнобаївку.

Йшли дні, було страшно, в магазинах були порожні полиці, не було нічого, ні хлібу, ні засобів гігієни, ні круп..

02.03.2022. В новинах написали що Херсон окупували.. Я ще не підозрюю, наскільки це страшно.  Проходили дні, я боялася вийти на вулицю, виходила тільки з кимось, і те не надовго. Вже десь квітень, сусідка каже, що російські військові ходять по домівках. Мабуть щось, або когось шукають. Люди казали, що вони забирають з домівок учасників АТО, і везуть невідомо куди.

Як потім виявилося, орки їх катують, змушують йти воювати за росію, якщо ж наші не погоджуюються, їх вбивають..

Мого дядька, також учасника АТО забрали, над ним знущалися, вони змушували його рити собі могилу, в той час, коли стріляли в сантиметрі від його голови. Мій дядько був готовий померти, аби не йти воювати за росію. Його на диво відпустили через місяць. З чесленними травмами, але живим, це головне.

Початок травня. Зник зв’язок та інтернет, нас ‘‘заглушили’’ щоб ми не змогли ні з ким зв’язуватися. Через два тижні інтернет з’явився, але зв’язку все ще не було..

Багато хто казав, що російські військові будуть змушувати нас йти в російські школи, але до першого вересня все вирішилось, і ми вийшли на уроки дистанційно по українській програмі. Вчилися, все було гаразд. Дні проходили швидко й однаково, уроки, поїв, поспав.. І так кожного дня.

10.10.2022. Обстрілювали всю Україну. Київ, Херсон, Харків, Суми, Одесу, Львів, Миколаїв. Всі міста. Писали, що є постраждалі.

31.10.2022. Зник газ. Ми заправили газовий балон на заправці останками газу. Нам не надовго дали таганок, на якому ми варили їсти найближчий місяць.

Ще через декілька днів зникло світло, а за ним і вода, ми лишилися без нічого, але ми сподівалися, що це не надовго.

Пройшов один день, два-три.. тиждень. Вже було зрозуміло, що нам не чекати цього всього мінімум тижні два. Було дуже нудно та холодно, ходити нікуди, тому ми сиділи вдома, часто грали в настільні ігри, ввечері іноді ходили до бабусі, там довго сиділи, розмовляли, сміялися , іноді грали в карти.

11.11.2022. Дізнаємося що Херсон звільнили, спочатку не повірили , думали, що це провокації росіян. Коли мене забирала мама від бабусі, сказала, що якщо тато дозволить, то ми всі разом підемо до зупинки, де було дуже багато народу, і подивимося що там. Коли ми прийшли додому, тата вже не було, ми зрозуміли де він, і побігли туди.

Коли ми прийшли, побачили багато машин та танків з нашими, українськими прапорами, всі були дуже раді бачити наших – вдома!

Невже Херсон звільнили. Невже по тій дорозі, по якій ще вчора їздили окупанти, зараз їдуть наші захисники.. Не вірилося. Пізніше почав з’являтися зв’язок, всі почали дзвонити рідним, які виїзджали з Херсону, щоб сказати що з нами все гаразд. Потім з’явилося світло, вода, і аж потім газ, ми почали жити як і раніше.

31.12.2022-01.01.2023. Новий рік. Протягом дня сильних обстрілів не було, ми приготували просту вечерю, запросили бабусю в гості, повечеряли й розійшлися. 00:00 Зеленський почав свою промову, вітав усіх з новим роком, як тут ми чуємо дуже багато вильотів з лівого берегу. Це були гради. Почало блимати світло, мабуть попали десь у трансформатор.

Було страшно, прилітало дуже близько, вікна мало не повилітали. Потім все затихло, всю ніч було тихо, але все ще страшно…

Протягом великого часу, нічого особливого не відбувалося. Обстріли, тривоги, шахеди. Те, до чого ми звикли.  Настало літо.

06.06.2023. З самого ранку подруга пише мені , що підірвали Каховську дамбу. Я почала дивитися новини , писали , що найближчим часом може затопити всю Херсонщину. Це було лячно навіть уявляти. Скільки будинків піде під воду, скільки людей та тваринок загине через це .

Але нажаль так і сталося, те, чого ми найбільше боялися...

Люди сиділи на дахах будинків , щоб вода не дістала до них . Деякі були на межі життя і смерті , але дивом  волонтерам вдалося їх врятувати, а деякі опинилися, нажаль, під водою . Родичі бідолашних людей, яким не вдалося врятуватися, так і не змогли поховати їх по людськи, а особливо тим, хто мешкав на окупованій території.

Також повідомляють про серйозні екологічні проблеми, так як вода була забруднена, бо протікала через кладовища та каналізації, там було багато хвороб та мікробів.. страшно подумати, скільки людей підхопило інфекції через це все…

Зараз дно Каховського водосховища виглядає як пустеля... Вся вода витікла в Дніпро та чорне море.

Підрив Каховської ГЕС став масштабною екологічною та гуманітарною катастрофою , яка дуже вплинула на життя людей та працю військових, які на той момент знаходилися на Херсонщині.  Вже осінь 2024 року, а російські військові продовжують регулярно обстрілювати Херсон. Вони обстрілюють місто під час евакуацій, надання гуманітарної допомоги, наносять удари по житлових районах, по лікарнях, школах, дитсадках та по критичній інфраструктурі.

Обстрілюють Херсон керованими авіабомбами, мінометами, артилерією, градами, кидають на людей вибухівки з дронів..

Все це , нажаль, продовжується. Але я вірю в те, що це дуже скоро закінчиться, Україна переможе, усі військові повернуться додому живими, та все буде добре. Слава Україні!