Тетяна Федорівна забрала до себе з окупації стареньку маму. Та у селищі на Запоріжжі залишилися їхні родичі, які періодично діляться новинами з окупованої території 

Моя мама Лідія Петрівна до початку війни проживала в Малій Білозерці Запорізької області. Там працювала все життя, але їй довелося залишити домівку, бо селище нині окуповане. Ми навіть не могли нормально з нею говорити телефоном, коли вона ще була там, бо розповідати нічого не можна було. Їх сильно пресували за те, що люди зайве говорили. 

Вона з моїм братом у вересні виїхала через Василівку. Добиралися довго. Ночували в дорозі, а потім приїхали до мене в Запоріжжя. Але після страшних обстрілів міста у жовтні ми виїхали у Вільнянський район. Тут знаходимось і зараз.

У Малій Білозірці залишилась моя двоюрідна сестра. Вона розповідає, що там все подорожчало у п'ять разів. Нашим рідним там дуже важко виживати.

Раніше ми могли туди щось передати волонтерами, а зараз туди ніхто не їздить. Але ті, хто йде на співпрацю з росіянами, за це отримують гроші.

З комунікацій зараз в них з’явилось світло, але влітку не було ні газу, ні електрики. Мабуть, тільки в листопаді їм окупанти провели чи то з Криму, чи то ще звідкись.

Коли закінчиться війна – не знаю. Ну, ми сподіваємось, що, можливо, у наступному році все завершиться. Хотілось би, звичайно, якомога скоріше.