Єремеєв Іван, Вище професійне вчилище торгівлі та технології приготування

«1000 днів війни. Мій шлях»

Одного дня свого безтурботного життя все обернулося на прах, всі мрії, всі упередження, ставлення до багатьох речей змінилось. Цим днем було 24 лютого 2022 року, день у яке почалося повномасштабне вторгнення окупантів на землі моєї батьківщини - України. Там, де колись були жовті поля пшениці, жайворонки співали собі навесні, природа була просто невгамовно прегарна, гаї, по яким хочеться тільки линути, розгортались дії бойові. Моє життя мов розлом, поділилось на “до” та “після”. Ті почуття коли прокинувся вранці і чуєш: «Прокидайся, синку. Почалась війна...»

Неможливо описати той гнів, той страх, який охопив моє серце. Коли вже не впевнений у завтрашньому дні. Коли мирне життя перетворилося на “руїну” наче з 4 століття назад.

Війна - це найжахливіше що може бути на світі. Люди вбивають один одного за ідею, яку і не знають самі. Трагічно бачити ці всі зруйновані будівлі, села,  тиждень тому там жив народ, який нікому не бажав зла. Вони не знали про ті великі неосяжні “ідеї”. В цей час я був учнем, людиною малої. Не те щоб міг на щось вплинути. Мої думки були зовсім інші: «Коли до школи?», «Які сьогодні предмети?», «До чого треба ретельно підготуватись?». Але вмить все змінилось, мої думки охопила паніка.

Вперше почути звуки вибухів знарядів десь далеко - було найжахливіше. Читати заголовки новин було моторошно.

Людині притаманно лякатись невідомого. Це наш тваринний інстинкт. Щодо тварин, наші домашні улюбленці були налякані не менше нас. І тільки нам залишалось їх заспокоювати, це ми - істоти зі свідомістю. І можемо щось розуміти щодо положення подій, на відміну від них.  Повертаючись до теми, через яку у багатьох стає ком у горлі та серця переповнює ненавистю, таким чином і пройшов цілий рік. Рік сирен повітряних тривог, але тривога лунала не тільки на вулиці, а і у в душі моїй.

На жаль, за цей рік ми - українці зачерствіли. Звуки тих самих сирен в подальшому, не становили для нас такої загрози, на підсвідомому рівні авжеж. Прильоти вже ставали повсякденністю.

Ще одна річ, яка притаманна людині - адаптація. Печально те, що ми вже пристосувались до такого життя. Коли щодня лунають сирени і звуки вибухів чутно на прогулянці - вважається звичайною справою. Цим часом поширились походи до психологів. Такий стрес «стаканом не зап’єш»... На носі зима 2022-2023 років, «Блек аути». Сидиш в дома, вечір,  тиша, сонце давно зайшло. Із сім’єю вечеряємо, як чути - прильот... Наявність світла викликала неабияку радість. Ми могли знову подивитись своїх улюблених серіалів, фільмів, послухати заспокійливу для душі музику. Це нас хоч якось відволікало від реальності.

Коли світла не було і не завжди було про що говорити з близькими, залишався на самоті зі своїми думками. Багато чого у цей час було переосмислено: цінності, погляди, пріоритети...

Через півтори роки я закінчив школу та поступив у ВНЗ на кухара-кондитера. Професію моєї мрії, хоч одна з тих мрій, що були стерті півтори роки назад, здійснилась. Потім, присутність війни в країни знизилась, менше прильотів та тривог. На момент 2-о року повномасштабної війни прийшло усвідомлення що багато людей перейшло від стадії краяття серця до повної холоднокровності. Це вже не говорячи про наших воїнів, які голови поклали для нашої свободи і безпеки...

Час іде, в мене почалась практика. Вона допомогла відволіктись від стресу з приводу подій навколо. Я почав спілкуватися з новими людьми, дізнаватись їхній досвід і працю.

Опанував перші навички роботи у колективі закладу харчування. Я почав проводити роботу над собою і не можу сказати що десь пішло не так. Найголовніше що мені подобається тим, чим я займаюсь. Тим паче коли це безцінний досвід з людьми, та кропітка робота над кожною стравою. Я не перестану покладати надії на гарне майбутнє. Хоч і в такий тяжкий час не варто складати руки і чекати дива. Треба робити це диво власними руками.