Байовська Юлія, 8-б клас, СЗШ №77 з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності

Вчитель, що надихнув на написання — Труш Людмила Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Людина не може прожити життя без горя. Кожен у цьому світі проходить через якесь горе. Горе українців – війна.

Того ранку, війна розбудила усіх українців. Усі відчули біль у серці, паніку, страх, а хтось пережив розлуку з рідними. Війна не має жодного милосердя – вороги знищують наші міста та вбивають невинних людей.

У Львові нещодавно чолові втратив трьох своїх доньок та свою дружину через влучання ракети в будинок. Складно навіть уявити, як боляче та жахливо це відчувати. Щире співчуття людям, яким довелося відчувати цей біль.

Війна розділила моє життя на до і після. Війна показала мені, щ цей світ не є таким хорошим, як я його уявляла в дитинстві. Війна змусила мене подорослішати раніше часу і показала мені, що цей світ має не тільки хорошу сторону, а й погану. Мені доводилось покидати рідний дім та ховатися в іншій державі  – Італії. Здається, що усе повинно було б бути добре – я в безпеці, в країні, де немає війни, красиві італійські міста та природа. Але усе це не замінить рідної батьківщини. Відчуття відсутності рідного дому, родини, друзів – найгірше, що може бути. Перебуваючи в Італії, мої думки були пустими. Я нічого не хотіла, окрім як повернулися додому. І кожен день, кожну секунду, у моїй голові крутилася думка: «я хочу повернутися додому». На щастя, через два місяці я повернулась до рідного дому.

Проте, незважаючи на цей біль, українцям потрібно триматися разом. Для цього вони проводять благодійні ярмарки та концерти. Мабуть, хтось скаже що веселощі недоречні через стан в країні, але у всьому потрібно бачити щось хороше, і це дасть більшу єдність та незламність українського народу.

У моїй школі СЗШ №77 нещодавно проводили благодійну ярмарку. Долучились всі класи та продавали солодощі.

Виручену суму, яку назбирала наша школа ми віддали на благодійність ЗСУ. Такі ярмарки проводяться кожного року у нашій школі, і не тільки у нашій.

Таким чином українці можуть допомогти своїм воїнам.

Тому, що б не сталось, нам потрібно залишатися сильними та незламними, тому що лише так ми зможемо захиститись та перемогти ворога. Ми повинні бути вдячними нашим воїнам, які щодня захищають свою батьківщину. Ми повинні бути вдячними волонтерам, які допомагають та підтримують військових та цивільних. Моя мама також волонтерка . У нашій школі вона проводила аукціон на випускному одинадцятого класу . На аукціоні продавали творчі роботи випускників, зроблені учнями фотографії та картини, а назбирані кошти віддали на ЗСУ. Також моя мама бере участь у благодійному фонді, у який вона вкладає десять відсотків своїх зароблених коштів.

Мій тато будує захисні споруди для ЗСУ на прикордонні. Мої батьки – волонтери. Я дуже ними пишаюсь. Також в укритті мого будинку часто організовують плетіння сіток для ЗСУ і я брала участь у цьому заході. А ще під час повітряних тривог усі діти співали патріотичні пісні, ходячи з прапором України по укриттю. Деякі діти, яким було страшно під час повітряної тривоги, долучились до нас та співали. Співали як п’ятирічні діти так і підлітки.

Ми це робили аби підбадьорити людей, яким було лячно. Ми показували, що незважаючи на страх ми все ще залишаємось сильними.

Я часто співала у хорі патріотичні українські народні пісні на благодійних концертах, на яких триває збір коштів на допомогу ЗСУ. Я разом із своїм класом малювала листівки з підтримкою ЗСУ. У цих листівках я писала слова вдячності нашим воїнам.

Отож волонтерство важливе під час війни. Є багато способів, як підтримати воїнів та допомогти їм. Люди, які займаються волонтерством – також герої. Спільною співпрацею Україна обов’язково переможе і всі будуть щасливі, і житимуть у вільній країні.