Радченко Дар'я, 11-а клас, Козельщинський ліцей Козельщинської селищної рад

Вчитель, що надихнув на написання — Ковтун Валентина Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни – це не просто відрізок часу, який можна виміряти в годинах, днях і місяцях. Це тисяча днів болю, страху, втрат і надії. Кожен день відтворюється у пам’яті, залишаючи слід у свідомості та душі, нагадуючи про те, що змінило мене, моє життя і мій світ назавжди.

Мій шлях через ці 1000 днів почався раптово, як це часто буває з війнами. Ніхто не може бути готовим до моменту, коли звичний мирний ритм життя перериває звук сирен, вибухів, пострілів. Війна далека, поки вона не стає частиною твоєї реальності.

У перші дні важко було усвідомити, що все змінилося, що світ уже ніколи не буде таким, як раніше.

Кожен день на цьому шляху приносив нові випробування. Спочатку був страх – за себе, за близьких, за майбутнє. Він став постійним супутником, оселившись у думках і серці.

Але разом зі страхом прийшло усвідомлення: життя триває, і навіть в умовах війни потрібно шукати спосіб жити.

Ці 1000 днів навчили мене триматися за найменші промінчики надії та світла навіть тоді, коли навколо темрява. Особливо допомогало в цьому волонтерство.

На третій день повномасштабного вторгнення у приміщенні нашого Лутовинівського старостату небайдужі жителі організували справжній волонтерський хаб. У новинах з’явилися сюжети про те, що в населених пунктах люди почали готувати та передавати домашні обіди військовим. Усі небайдужі жителі села долучилися до цієї справи – ліпили вареники.

Саме вареники стали візитівкою наших волонтерів, які на початку вторгнення доставляли їх жителям прифронтових населених пунктів, переважно на Сумщину, а потім уже і військовим на фронт.

Тож і називалися  батальйоном «Лутовинівський вареник».

Навесні наші волонтери перебазувалися у приміщення колишньої їдальні. Зробили ремонт, перенесли техніку й кухонне обладнання та назвали цей волонтерський хаб «Криївка». Може, хто  не знає, що таке криївка і звідки ця назва? Криївкою або схроном воїни УПА називали свої підземні споруди – хованки у лісах. Ця назва міцно приліпилася до нашого хабу (хоч він і не підземний) і увійшла до повсякденного словникового запасу місцевих мешканців.

Нині у «Криївці» печуть пироги, готують і фасують у реторт-пакети борщі, картоплю, каші тощо, ліплять вареники, готують голубці та холодець, запікають кров’янку, виготовляють вінегрети.

Ми з моїми батьками з початку повномасштабного  вторгнення ведемо активну волонтерську діяльність. Волонтером може стати кожен та кожна, хто прагне зробити внесок у перемогу України.

На цьому шляху було багато болю, але і багато важливих уроків.

Війна забирає, але вона й показує, що є дійсно важливим. У мирні часи ми часто забуваємо про прості речі, такі як родина, друзі, можливість бути разом. Війна нагадує, що ніщо в житті не можна сприймати як належне.

Кожен момент є цінним.