В містечку Орехів не залишилося майже жодного вцілілого будинку, тому повертатися багатьом евакуйованим родинам нікуди.

Я приїхала з міста Оріхова, в якому йдуть бої. В моєму домі всі вікна вилетіли.

Працювала я в лікарні, зараз без роботи. Виїхали ми в Запоріжжя до знайомих, коли в нас пів провулка розбито було. Тоді я і зрозуміла, що треба виїжджати. А потім і лікарню закрили, і розбили.

Сусід приїхав до своєї паралізованої матері, яка жила у сусідньому домі, привіз їй їсти і нас вивіз. Складне було, що до Комишувахи ми їхали з відкритими вікнами, бо все поряд було під обстрілами. І щоб нам вибухами стекла не побило, ми їх відкрили. Доїхали нормально. Мама зараз у сестри в Запоріжжі, а я – у знайомих.

Коли ми були вдома, аптеки закрилися, магазини теж, вода рідко буває, газ в моєму районі був. Багато будинків розбило, а сусідам у провулок, де я живу, не можу додзвонитися, бо немає зв’язку. У родичів машина згоріла, дім залишився без даху. Людям немає куди вертатися, все погоріло.

Психологічно нам дуже важко. Іноді п’ю пігулки, іноді себе в руки беру. Сину 35 років, він інвалід 3 групи, пенсію отримує так і живемо. А як нам зброю дадуть гарну, так хлопці наші виженуть ворога з нашої землі.