Родом я із міста Гуляйполе, це місто з цікавим історичним минулим, народ неофіційно його називає «Махноград». Зараз це місто находиться на лінії вогню. Вже три місяці ЗСУ спільно з територіальною обороною, спільно з славними мешканцями Гуляйпільської територіальної громади тримає оборону.

Місто географічно розташоване на межі трьох областей - Запорізької, Донецької, Дніпропетровської. Військові вважають, що з-за географічного розташування це стратегічно важливе місто. Цей напрямок дуже цікавий у військовому сенсі, тому ЗСУ достойно чинить опір рашистам.

Сьогодні я знаходжусь в статусі тимчасово переміщеної особи в Запоріжжі.

Місто часто обстрілюють всякими видами зброї, багато жителів потерпають, знаходяться в гуманітарному плані в дуже не хорошому стані, волонтери допомагають, незважаючи на обстріли, ризикуючи життям, привозять допомогу.

Але багато зруйновано підприємств, культурно-спортивний комплекс обстріляний, завод «Мотор-січ» та інші підприємства багато обстрілюють, а також жилий фонд, приватний сектор і багатоповерхівки – вони пошкоджені, особисто моя квартира, бо було попадання в дах будинку.

Перший день війни я запам’ятав дуже добре. Я рано встаю, і десь о пів на шосту ранку побачив авіацію, авіанальоти. Зрозумів, що це війна, воно до того і йшло. Потім були авіаційні обстріли, звук літаків та вибухів.

Як тільки місто почали обстрілювати, відразу не стало електромережі. Світла немає, води немає, побутову сферу було виведено зі строю, ніхто не залишався в квартирі. Всі бігли в підвал. Я сам жив в підвалі, і не витерпів. Зважаючи на мій вік, я виїхав.

З першого дня були організовані «зелені коридори», вивозили людей. Я особисто не хотів від’їзжати, думав, трошки втихомириться. Але все далі і далі, багато будівель розбито в місті, п’ять будинків у дворі, практично у всіх пряме попадання.

Я декілька раз хотів трошки раніше виїхати, але були жінки, діти, люди похилого віку, яким я поступався місцем в автобусі.

Одного разу нас військові вивозили, так я спочатку місцем поступався, а потім, коли чоловік 20 залишилося, то військові підігнали автобус і відвезли нас в Запоріжжя.

Коли були обстріли, ми думали, що і нас захватить, а коли ми проїхали Покровку, кажуть, якраз той район, де ми проїжджали, був обстріляний. І ми подумали, що якби ми на півгодини раніше виїхали, то попали би під обстріл.

Коли я переїхав в Запоріжжя, то звертався у фонд Ріната Ахметова, одержав продуктові набори. Допомога була вчасна, гарний набор продуктів. Далі місцева влада підключилась. Для нас це було дуже важливо, вдалося нам пережити цей скрутний час. Так що фонду Ріната Ахметова найкращі слова і подяка, чітко робота організована.

Війна нас багато чому навчила. Ми дружні стали, допомагаємо один одному, менше баталій в політиці, стали ми більш об’єднаними як нація. Зараз основне - це війна, і потрібно, щоб вона швидше закінчилася. Але думаю, що скоро не закінчиться.