Мій чоловік – поліцейський. Вранці 24 лютого його підняли по тривозі. Так ми дізналися, що почалася війна. Я пішла на роботу - у нас був квітковий бізнес. О восьмій годині мені зателефонувала дитина. Вона прокинулися від вибухів і злякалася. Я швидко повернулася додому і весь час була разом з нею. Ми ходили по крамницях, запасалися всім необхідним. Були великі черги. Вечір і ніч були тривожними, а в наступні дні наше місто здригалося від вибухів. 

Багато моїх родичів живе в росії. Мені боляче від того, що майже всі вони підтримали дії свого президента. 

Ми з дитиною виїхали 26 лютого. Думали, що через кілька днів повернемося, але вийшло так, що більше жодного разу не були вдома. Спочатку жили між Запоріжжям і Дніпром. Ми не бачили воєнні дії, а тільки чули. Про те, що коїться з нашим містом, дізнавалися від рідних, які там залишилися, а потім з ними перервався зв’язок. Зараз ми живемо в Мукачево. Чоловік працює у Покровську. Батьки не виїжджали. Мама не витримала підвального життя: третього травня померла. Через переохолодження відмовили легені. 

Сподіваємося, що війна закінчиться якомога швидше. Віримо в перемогу. Все буде Україна.