Анатолій Миколайович живе з жінкою і старенькою мамою. Всі вони важко хворіють і не завжди можуть купити навіть необхідні ліки

Мені 72 роки. Проживаю в селі Олексіївка. 

Перший день війни був зовсім не радісний. Звісно, була тривога. Я не повірив, коли дізнався, що війна. 

В мене було два інфаркти, в жінки - інсульт, матері 92 роки. Мені потрібно міняти суглоби - операція коштує більше ста тисяч, а мені не вистачає грошей навіть на ті ліки, що потрібно. Живемо від пенсії до пенсії, в мене і зараз немає грошей на медикаменти.

У війну все страшне. І зараз страшно: тільки де які вибухи - відразу все в середині перевертається. До нас дуже чути, як у Нікополь прилітає.

Я ліки п’ю: і валер’янку, і інші таблетки. І сам п’ю, і жінці даю. Матері дуже важко. Вона ще ту війну пережила, але вже зараз не дуже розуміє. Як стріляє, я кажу, що то в кар’єрі камінь добувають.

Племінники виїхали, а ми нікуди не поїхали. Що буде, то і буде.

Я б такий, щоб і зараз війна закінчилася. Ніхто цих окупантів сюди не кликав. Жили мирно - і на тобі.

Якщо закінчиться війна, я б і пенсію віддав би, і все відав би - тільки б було мирно і тихо. Буде все добре - в це віримо і надіємося.