Ірина Іванівна довго не хотіла залишати свій будинок у Гуляйполі, але довелося. Через потужні обстріли далі відкладати від’їзд було небезпечно. Зараз вона з чоловіком винаймає квартиру в Запоріжжі. Більшість її рідних також залишилися без власного житла

Мені 39 років. Ми з чоловіком з міста Гуляйполя Запорізької області. У нас було гарне та спокійне життя, мали будинок і роботу. 

24 лютого – найжахливіший день мого життя. Зателефонувала мама і сказала: «Ввімкніть телевізор – і ви побачите, що почалася війна». Ми до останнього не збиралися виїжджати, але були сильні обстріли. Тому, коли на декілька годин настала тиша, ми швидко сіли в авто і виїхали.

6 березня приїхали в Запоріжжя. Винаймаємо тут житло. І в мене, і в чоловіка є робота. Найгірше те, що хочеться додому, а туди не можна.

Не можемо зрозуміти, як у ХХІ столітті може відбуватися така жорстока й безглузда війна.

Психологічно важко. Погіршилося здоров’я. Добре, що рідні живі, але майже всі втратили свої домівки.

Не знаю, коли і в який спосіб закінчиться війна, але однозначно вірю в перемогу. Надіємося на наших захисників. Усе буде Україна. Головне, що ми на своїй землі й не порушували нічиїх кордонів, це дає віру в перемогу.