Олена Микитівна пережила сильний стрес під час обстрілів рідного міста. Переживання негативно вплинули на здоров’я: виникли проблеми із зором і слухом. Вона досі гостро реагує на звуки вибухів

Мені 79 років. Жила в Пологах одна, чоловік загинув.

Я пам’ятаю, як із Токмака до нас заїхали окупанти. Вони хотіли проїхати через наше місто в Тарасівку, але наші військові підірвали міст, тому повернулися в Пологи.

Ми жили без світла і води. Гуманітарної допомоги не було. Люди ходили на ринок купувати продукти. Воду набирали з колодязя. 

Вибухи були страшні – осколки летіли.  Я навіть глухувата стала і зір втратила. Тільки-но лунала повітряна тривога, ховалася в підвал.

Мене досі підкидає, коли чую звуки обстрілів.

Пенсію не давали. Коли вже не було на що жити, я пішла до волонтерів і попросила, аби вони мене вивезли. Дуже дякую волонтеру Сергію за те, що зміг домовитися у Василівці, щоб нас випустили. З нами в автомобілі була маленька дитина. 

Я з нетерпінням жду закінчення війни. Додому дуже хочеться.