Валентина змушена була евакуюватися з Донеччини, бо залишатися там було сильно небезпечно. Вона сумує за своїми близькими, яких війна розкидала по світу.  

Мені 25 років. До початку війни я мешкала в місті Сєвєродонецьк Луганської області. Моя рідня з міста Сватове. Я евакуювалася до Запоріжжя разом з організацією, в якій працювала. Мої батьки та сестра виїхали в Естонію.

Про початок війни я дізналася із соціальних мереж. Моя менша сестра тоді навчалася і працювала в Харкові, я одразу їй зателефонувала. Вона сказала, що в місті з самого рання чутно вибухи.

Мене шокувало вторгнення росії в Україну. Я чула з новин, що таке можливо, але до останнього не вірила.

Мені було важко вирішити – залишати дім, чи ні. Спочатку вибухи лякали, а потім я вже призвичаїлась до них. Зараз уже не так гостро реагую на прильоти.

Я слухаю прогнози відомих людей і вірю, що війна скоро закінчиться. Можливо, навесні. Після війни я хочу повернутися до рідного міста і побачитися з рідними після довгої розлуки.