Повз обстріляні будинки на околиці Слов’янська ми з моєю дочкою, 15-річною Поліною, ходимо, не підводячи очей. Їй досі страшно дивитися в боки.

У травні 2014 року ми з нею поверталися з магазину. Раптом поруч почали вибухати снаряди. Сховатися в чужому під’їзді не встигли. Нас обох поранило в ноги: мене в праву, її в ліву. Хлопчика вбило на наших очах. Дивом нам не прилетіли осколки в голову.

Мені зробили операцію в Слов’янську, а Поліну довелося везти до Харкова. Великий осколок пройшов усього за два міліметри від стегнової артерії. Дочка могла загинути відразу.

Після операції Поліна повернулася до Слов’янська, але жити, як раніше в мирному місті, не змогла. Її мучили різкі болі, простріли в ногу, у п’яту. Вона могла вночі встати і криком мене розбудити. Нам із Поліною в Штабі Ріната Ахметова запропонували пройти реабілітацію. Майже відразу ж це почало давати результати.