У Маріуполі важко було дістати їжу. Не було води, світла й газу. У мене бували дні, що на чотири  дні була одна плитка шоколаду. Я ділив її на частини - просто не міг з’їсти більше. Потім ми об’єднались з сусідами, у них були медикаменти. Коли людей ранило, у нас були медикаменти, щоб обробити рани. Я намагався допомагати пенсіонерам та військовим, чим міг. Росіяни поводили себе жорстоко. Це була неадекватна поведінка.

Окупанти обстрілювали житлові будинки,  били по мирному населенню.

Мені доводилось ховати маленьких дітей у дворі. Я домовився зі знайомими  та виїхав з міста. Спочатку поїхав на Бердянськ, а потім поїхав на підконтрольну територію. Сподіваюсь, що скоро Маріуполь визволять і я туди поїду, аби налагоджувати власне життя.