Довелося виїхати до Ужгороду. Півроку мешкали у спортзалі, тому що з нами був дідусь на інвалідному візку, який має проблеми з суглобами, майже не бачить. Там йому було зручно безперешкодно пересуватися. Зараз винаймаємо житло, дуже дорого. Багато обмежень...

Шокувала загибель людей. Була нестача медикаментів. Дідусю потрібні перев'язки, базова терапія. Ще є інсулінозалежний член родини. На початку війни місто було в оточенні, й постачань медикаментів та товарів не було.

Зазвичай родини з дітьми селили у гуртожитки, але ми були у спортзалі. Потім в гуртожитки вже не можна було поселитися…